Торс

Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)

Ти, якщо опиняєшся в кам’яній траві,

що має вигляд кращий у мармурі, ніж увіч,

чи помічаєш фавна в поранці й німфу з ним

і обоє у бронзі щасливіші, ніж у сні,

мoжеш кинути палицю з натруджених рук:

це Імперії брук.

Огнь, повітря, вода, фавни, наяди й ви,

леви, які в природі, речі, що з голови, –

все, що придумав Бог й довжити перестав

мозок, перетекло в камінь або метал.

Це є кінцем речей, шляху кінцем і тим,

дзеркалом, щоб ввійти.

Стань до вільної ніші, очі зведи й мовчи,

дивись, як минають століття, щезаючи

за рогом, а в пахві пророста мочар

і на плечі лягає пил – це засмагає час.

Потім відколять руку, і голова із пліч

скотиться вниз, у ніч.

І зостанеться торс – м’язів сума, що без ім’я.

Через тисячу літ з ніші якесь мишеня

з ламаним кігтем, вдарившись о граніт,

якось увечері вийде, пискнувши, в білий світ

через дорогу, щоб ні вночі не при-

йти, ні в досвіт нори.

1972