Одному тиранові

Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)

Він тут бував: іще не в галіфе –

в пальті із драпу; стриманий, сутулий,

що згодом всіх завсідників кафе

пересадив од імені культури.

Він цим помстився начебто (не їм,

а Часові) за бідність і підказки,

за каву кепську, за нудьгу й поразки

тим, хто в очко відважно бився з ним.

І час поглинув помсту цю. Тепер

тут людно, галас, голосно сміються,

грім платівок. Та щось штовха тебе,

перш ніж за столик сісти, озирнутись.

Пластмаса всюди, нікель – від і до;

у кремів – присмак бромистого натру.

Він часом, по виставі із театру

йдучи, буває тут – інкогніто.

Коли він входить, всі вони встають.

Одні – по службі, решта – то від щастя.

І порухом долоні від зап’ястя

він повертає затишок всьому.

Він каву п’є – вже зовсім не таку,

й рогалик їсть у кріслі з інтересом, –

такий смачний, що й мертвим до смаку

припав би, коли б мертві ті воскресли.

Січень, 1972