«Піщані скрізь горби, сосни ряди рясні….»

Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)

Піщані скрізь горби, сосни ряди рясні.

Тут мряка восени й похмуро навесні.

Тут море брижить на вітрах подолки

свої знебарвлені, та із сусідських дач

почуєш часом то дитячий плач,

то пискне Лемешев з-під замашної голки.

Полин на острові й очеретів гнилля.

І мати-одиначка по прання

йде до паркану. Кочетів скрипіння:

то пасинок природи, хмурий фінн,

пливе, щоб невід вийняти з глибин,

та в ньому – тільки моря шумовиння.

Тут чайка знизиться, там промайне баклан.

То алюміньєвий аероплан,

що більш доречніший посеред хмар, ніж птиця,

летить до півночі, де байдикує швед,

що барву сіру п’є і втягує, як мед,

й прісним повітрям зовсім не тяжиться.

Тут обрій набуває простоти

доступності через пусті форти.

Вітрило блякле згубленої яхти,

що вперто креслить далечі блакить,

не вихованця бур вам явить мить,

а – гирла заболоченого Лахти.

І око, звикле до змаління тіл,

авжеж, на відстані, інакших сил

тут набуває, де в-з-загалі про тіло

немає мови, де не втрати жаль,

затим що більшу здогадально має даль

те, що згубилося, ніж згуби вигляд.

Коли помру, нехай мене сюди

перенесуть. Нікому я біди

не принесу, на себе й море схожий.

Обіймів лагідніших і клешень таких

не відшукає той, хто рівно біг, –

безгрішнішого й пранішого ложа.

1974