Одіссей до Телемака

Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)

Мій Телемаку,

в Трої вже війну

завершено. Хто переміг – не знаю.

Напевно, греки: кинути мерців

напризволяще можуть тільки греки…

І все ж таки додому путівець

проліг, як з’ясувалось, надто круто,

немовби Посейдон, коли ми там

втрачали час, для нас подовжив простір.

І невідомо, де я нині, що

переді мною. Цей забутий острів,

кущі, будівлі, хоркання свиней,

зарослий сад, а ще якась цариця,

трава й каміння. Телемаче, так,

любий, подібні вельми острови ці,

коли ти довго в мандрах, й мозок вже

збивають з ліку нескінченні хвилі,

од виднокола скалки – око плаче

і м’ясо вод перетинає слух.

Не знаю я, чим скінчено війну,

і скільки маєш років, не згадаю.

Рости великим, синку мій, рости.

Боги лиш знають, стрінемось чи ні ми.

Ти і тепер уже не те хлоп’ятко,

перед котрим я стримував биків.

Коли б не Паламед, жили б ми разом.

Але, можливо, завдяки йому

ти звільнений від пристрастей Едіпа

і сни твої безгрішні, Телемаче.