Пророцтво

Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)

На березі стоятиме наш дім

Й межею буде височезна дамба

Між континентом й нами, в колі цім,

Що спорудила саморобна лампа.

Картярський ми влаштуємо двобій

і слухатимемо, як гуде прибій,

бухикаючи з жалем непримітно

на кожен подув, надто сильний, вітру.

Старим я буду, молодою – ти.

Та вийде так, як твердять піонери:

лік буде вже на дні – не на роки,

що нам лишилось до нової ери.

В Голландії своїй же, навпаки,

ми разом доглядатимем грядки

і смажитимем устриць за порогом,

смакуючи, як сонцем, осьминогом.

Нехай шумить над огірками дощ,

засмагнуть ескімоські наші смушки

й під пальцем заніміє ніжна товщ

цнотливої незайманої смужки.

Я на ключицю в дзеркало зирну

і виявлю там хвилі крутизну

і давній “гейгер” в олив’яній рамці

на вицвілій від поту гейби лямці.

Прийде зима і вітром очерет

змете з покрівлі нашої завія.

Коли ж дитя на світ ми приведем,

то Анною назвемо чи Андрієм,

щоб зморщеному личку вийти в світ

допомагав російський алфавіт,

чий перший звук у віддиху триває

і з часом, отже, стверджуватись має.

Ми в карти воюватимемо, й ось

нас разом з козирями кине щось

від берега у звивистість відпливу,

і первісток наш буде, наче дивом,

бентежити мовчазно погляд свій

метеликом, що битиметься в лампу,

коли настане час для нього в світ –

назад – перебиратись через дамбу.

1965