3

Юрій Буряк

Липневий дощ 1994-го, вхід до Труби заливають

потоки зливи, на Майдані, де чотири роки тому голодували студенти,

все ще здається можливим виграш, ставка на перемогу,

м’яч Москви, наче міну, прив’язано до ноги претендента.

Дощ мрячить, переходячи в зливу,

обливає на даху Будинку з химерами

хвостату русалку і жаб, важливих

самих для себе, напиндючених

і готових перестрибнути в резиденцію Президента.

Дощ на даху між фігур

проходить, полоща-

чи нерви, в очікуванні провулки і площі,

і Круглоуніверситетська з польським театром і гральним домом,

і пагорб, де Кирилівська церква

з нічних потвор баньками

у ліхтарях на скресах і на екранах,

підсвітлюваних червоним

очних кристаликах претендента.

Дощ, як В. Г. африканські мандри,

як забиті мордами в болотяний бруд носороги

із очима тиранів, що ждуть свого часу,

і з тубільцями, що в пов’язках на стегнах

тримають мантри

і заводяться ритмом їхнім, підхоплюючи на плечі

вбитих левів і антилоп, і молодих жирафів;

булгарський епос лежить у залізній шафі,

телефони з державним гербом на диску;

під пущеводицькою дачею й спецрозподільником

підбиваєш риску

і посилаєш на фіг.

Дощ, дощ, дощ

ллє згори на шляхи для прощ,

заливаючи дах з африканською фауною,

з телефоном інфарктним і залою ресторанною,

де… увесь бомонд найвпливовіших клерків

з генералами

неіснуючих формувань, де секретний відділ

просвітив на рентґені кожне з твоїх зітхань,

спричинених алюзіями, навіяними

Мангишлаком і Кос-Аралом

і помноженими на пейзажі Туркестану

й хребтів саянських,

на усе узбережжя Північного океану

з рештками у льодах шаблезубих тигрів і мамонтів

+ кісток повстанських,

скошених ураганом ягодо-єжово-беріївських кадрів,

пазурями каральними по душах, мізках і нутрощах

підозріливо нерадянських.

Ти підходиш до апарата,

дивишся у вікно і набираєш сотку,

зір летить кулею снайпера ув одну висотку.

Там розглядають мапу приміщення

зі скругленими стінами коридо-

рів, скоро почнеться корида,

прорахована калькулятором до ймовірності в термідорі

прокинутися чи у святові помідорів

завтра, нач. охорони розмовляє по рації…

наче кільцями гада морського по м’язах Лаокоона,

військовий наряд шарудить чобітьми попід колонами;

булгарський епос виймаєш із броньованого сейфа;

держава відколюється уламком криги, дрейфом

навспак розвертається, як велетенський хвощ

опускається темрява мокрими віхтями

1994-го.

Вікно резиденції. Дах Будинку з химерами. Дощ-щ-щ…