27 квітня 2012

Юрій Буряк

Скло на зупинці, від урн

І до урн час це не літературн…

Уррр – слово ричить, і стіка-

Є в літеру «Ка»…

Прикуті до Інтернету,

Вглядаємося в сюжет,

Здогади, як монети,

Падають за парапет. ЗОЛОТО.

Ще недавно святкували Великдень

З контрольним пострілом крізь автомобільне скло,

А тепер кого це чорти принесли?

Хвилею пронесло

Порох нашого часу, генсеків, секретарів

І чорних прожекторів,

Псів прожектерів…

У якій це ері?

Це тепер, тепер ритм шалений тапіра

І летюча за ним сокира,

І розбиті вітрини, і висаджені в повітря

Вікна трамваїв над вирубаними алеями,

Це не в Уганді і не в Зімбабве,

Це не Гестапо й не Абвер –

Зашпакльовані хрест-навхрест кримінальними ювілеями.

БеТееРи на набережній Дніпра,

І напроти пляжу бачиш зладжену лажу –

Велику Ложу, лоджію «общака» замість пріора

Чи VIP-ложу ФК з камуфляжем

Із вибухових, вибачте, хвиль.

Тупість безмежна западає в штиль

І торпедує стиль.

І так повертаємося на круги своя в рідне місто:

Колись крізь приціл кадебіста,

Тепер – крізь приціл терориста.

Зв’язок мобільний пропав,

Просочується пропан

Бездуховності, і все у повільних зйомках

Бачиш, як у розбитому дзеркалі –

Церкву і синаґоґу, Леніна і Петровку.