Спомин на 1 травня

Юрій Буряк

Сьогодні не тільки День солідарності,

А й батькових іменин.

Їдуть гості, родом із Божедарівки,

Бо він таки селянин.

Їде з Дніпра, Дніпродзержинська й Верхньодніпровська

Уся велика рідня.

І з Петриківки свати потроху

Звикають до цього дня.

Заходить Володя з букетом квітів,

Вогненно-рудий інтеліґент.

Сестри прийшли, метушаться діти.

Зять розгортає презент:

«Замість машинки, дядь Гришо, ось вам електробритва!»

«Многая літа!» – лунає, кришталь дзеленчить.

Тезка його, ракетник, покинув «ящик закритий»

І каже, що в горлі щось деренчить.

Рідня за столом виголошує тости,

Батько сидить як вождь.

А потім починає перекривляти сина: «Ну, просто

Не знати в кого… пішов… як гвоздь!»

Онуки лізуть йому на плечі.

Володя, як справжній інтеліґент,

Каже: «Дядь Гришо, воно, конешно,

Того, як гвоздь, але це ж – комплімент!

Так вип’ємо ж, друзі, за Перше Травня.

О! – він обертається до балконних дверей: – Гудок!

Це із депо вам привіт!» «Заздравня, –

Зять підтакує: – Григорій Васильович, ви молоток!»

Старого розпирає гордість, і сльози

На очі самі навертаються. Час

Минає. Мовчать у депо паровози.

І нікого навколо. І коло нас.