Нестор Махно

Юрій Буряк

Та який ти батько, сто чортів!

Чорноокий, нарваний, дрібненький…

Скільки на олтар поклав голів

Буйночубих! Та не задля Неньки…

Вітер, гуляйвітер у крові,

Путівна зоря для вуркаганів…

Реготав із Неї і ревів,

Барабаном граючи в нагані.

Ні своїх бійців не шкодував,

Завжди був жорстокий з ворогами.

Начебто не вірив у дива,

Та, як Див, кугикав над степами.

У міста вриваючись, як тать,

Нападав на стайні і ломбарди.

Вовкулака, місяця печать,

Мічені із кіновар’ю карти.

Скільки вилив на червоний млин

Крові – і своєї, і чужої,

Стратив скільки у цвіту мужчин,

Блазень і юродивий, не воїн!

Цар безногих… Ну ж, гармошко, грай,

Для георгіївських кавалерів,

Для попівен і селянських краль.

Вдачею усіх скорив, холера!

Закрутив, як віхола, – і в міх

Вкинув, перетер горіх на мливо.

Сам-один лишився проти всіх,

Живучкий і говіркий, на диво.

Але все, про що ти говорив –

І не покаяння, й не полегша.

Вітер, нечуйвітер, явори

І з крайнеба – світова пожежа

Наче за підказкою, з плеча

Гне свого кожух (на виріст долі).

Як тачанку, волю розтачав,

З глини в глину перейшов, як Ґолем.