(ІІІ)

Юрій Буряк

Потрапивши у полон, не розібравшись у скупченні армій,

у цілопокладенні світової пожежі й кармі

командарма, розстріляного в потилицю (революцій шармі),

на одну шосту прорвався барабанщиком розбитого полку.

За вуса не смикав тигра, не бачив-бо в тому толку.

Думав: по барабану, або дуднітиму в дудку,

а тоді узявсь було за прополку.

Був завжди напоготові, хоча й не співав як Карузо,

з “літературних власовців” робив робінзонів крузо,

ратував за фалос хрущовського кукурудзо.

Обожнював шелест ланів і поля, тінь вождя над степами

і, як ладана чорт, бандероносно боявся Бандеру Степана,

ішов уперед семимильними кроками, а назад – стопами.

Мав своїх за чужих, й навпаки. Та потрапив у лабети заградзагону,

хоч давно відгула земля, перетворена з полігону

і театру воєнних дій на межу і чужу промзону.