(IV)

Юрій Буряк

Повернувся обличчям до (чи від?). Словом, повернувся.

Коли риштування горіло, і Божа Матір Маруся

намагалася врятувати своє немовля, Ісуся,

він озувся у взуття імператорських військ і вдягнув кольчугу,

і його в мережі ловили, і нагадував сам собі він чечугу,

що піднялась на хвіст і пішла по кругу.

І з човнів дивилися: 1) ті, що заганяли, 2) ті, що рятували.

Патологоанатоми, м’ясники і якісь амбали

аплодували, готуючи каземати і “під ключ” підвали.

Часом рвалась кольчуга, і протерта стара гімнастерка

проглядала крізь неї, мов крізь імперію незатерта

пам’ять – не свічада, не дзеркала, а люстерка,

у якому дим пропливав і клубочились хмари

понад степом, звідки до війська пішов яничаром

і тепер повернувся на згарище й під фанфари.