4

Юрій Буряк

На різдво 2012

Градус

тепла дорівнює градусові,

за яким починається розклад;

на виході з Бабиного Яру вівісектор

з Оранжерейної подивився тоскно,

як на «матеріал», із каплиці «Радуйся!»

вирвалося і змовкло,

перелетівши із сектора в сектор

цвинтаря Лук’янівського,

цвинтаря,

де градус не має жодного значення,

як і її «до побачення!».

З вівтаря

церкви –

Марії образ, на неї схожий,

кидає на нього прощальний погляд,

цілий день схожий на кардіограму

розірваного серця –

майже п’ятнадцять років поряд,

і тепер Ти все це руйнуєш, Боже!

(На все Твоя воля).

Кішка шкребеться на хори,

янгольські голоси із храму

зливаються з кошенячим голосом,

сон западає, як кнопка дзвінка серед ночі у дверях,

темряви розповита чорна матерія

розвівається

полозом,

фари

вихоплюють тінь і в темряву кидають

(тінь чоловіка, якого вона розлюбила),

машина повертає праворуч, тінь – у протилежний бік,

мокру трасу освітлюють фари,

сніг летить у промінні.

Зірка Різдвяна сходить над Вифлеємом.

Тінь чоловіка заступають волхвів довжелезні тіні

й Сяйво від Немовляти

розриває

темінь.

Брук

починає дихати

панцером ящера,

підіймає автівку і в парк

світло з вогнем,

звук

вихора

тінь посилає до пращурів,

до примар.

Але це

стосується

і мене.

Удар. Ще удар. Ще удар-р-р…

Бум. Бум. Бум.