8

Юрій Буряк

«Зателефонував О. О. і каже: «“Над гробом плач”

випадає з канонів іконостасу, і не личить Георгію

слухати голосарії – те, що розумом створене, від

розуму і загине, у тебе немає вибору: ти мусиш

робити вибір на користь життя, і роби його швидше».

І [він] пішов до Бородая О. А. із Олегом П. Кивою

і допився до “білочки”, і таким ще не бачили Бур[лю]ка.

Він обіймав манекенку з гладеньким лобком

і сукню з органних труб раннього середньовіччя

задер їй на голову, і було [йому] весело, голому,

що повстав із гробу і скинув із себе плачі,

а потім [він] слухав сирен “швидких допомог” уночі

і вранці, у Час Великої Прози, коли вже усі розійшлися,

[він] покинув майстерню і пішов на вокзал,

де стояла [його] доля з твоїми очима, біля зачинених

врат Метро; він зіперся на поручні Пекла, і запалив

цигарку, і [ваші] погляди раптом зустрілися в променях

Ніагари, і [він] відчув, що цей водоспад перетриває Пожежу.