«Алеї Виставки і ти...»

Юрій Буряк

Алеї Виставки і ти

у кожушанці чорній, ти, чиї очі

нагадують великі вовчі, –

не озирайсь, іди,

сьогодні ти, красуне, зрадиш чоловіка;

яка чудова завірюха,

що мордою кота вже тулиться до вікон

і каже: «Ю-ррр-а!»,

те ж саме ти на вухо

шепочеш,

бранко воїнів Ашшура,

і від Юсуфа й Зулейхи

царям жорстоким нині, цієї ночі,

в дарунок серце, що тріпоче

лише вогнем сухим,

ти покладеш на тацю, в морі під Магрібом

(чи біля Виставки у мене)

розв’язувати всі вузли єдиним рипом:

на кілька років

за колом рівноденним

замочок –

вхід у рай – на сукні збоку…