На марґінесах часу
Юрій Буряк
1
Були часи небесних серафимів,
у цоколях крилатих аонід
неоновий, між київських амфібій,
Хрещатик розгортався як магніт.
Щовечора в тролейбусі тряському
я з Виставки до центру прямував
і кавою в генделику тісному
Карабута-безумця напував.
Кав’ярня на Толстого: за столами –
художники, актори і братва;
Гарбуз Володя з Велеса бровами
і пів-бомонду міста на бровах.
На Леніна – Макаров Анатолій,
тонкий знавець грибів і сибарит;
диковинні наїдки із квасолі,
гриба й ведмедя смажений гібрид.
В ЦеГе – аятоллою постать Рафа,
що був за Нострадамуса мені,
майстерня, глобус, старовинна шафа
і скрипка батька тужить на стіні.
Козоводіння в п’ятницю надвечір,
по всіх каварнях друзі гомонять,
і волохаті вуха кадебечі
вряди-годи подекуди стирчать.
Король поетів і кордебалету,
французької легкої боротьби,
Микола Воробйов з анальфабета
стає поетом іншої доби.
Йде Прорізною Кордун, як з Парнаса,
парнасівець Михайло поряд з ним;
вони прямують прямо до шинквасу
і п’ють вино зі мною, молодим.
2
Колись на розі Леніна, в долині –
це там універмаг і гастроном –
від Рафа я почув, що у країні
гряде переполох чи перелом:
– Подивишся – як фішки в кегельбані,
почнуть діди валитися в Кремлі:
як в Україні, так і в Татарстані
ще дибки стануть коні і граблі.
3
В кінці Хрещатика у довгих білих сукнях
дві жінки, і одна із них – це ти,
чужа дружина і моя красуня,
було якій ледь більше тридцяти.
4
З палацом нагорі і рухом диліжансів
з панянками уверх, до світлих його заль –
пакети в сургучі, веселі поштарі, –
коли вістей нема, а є ще трохи шансів
потрапити туди, де київський Версаль –
з-під цих колон на пункт вивозитимуть трупи,
ховаючи в лісах сліди, як упирі, –
усмішки шоферні катам з ОГПУ, –
хто цю будучину в підвалах закатрупив,
хто смерті в руки дав криваві вахлярі.
А зодчі всіх часів за нами пильно стежать:
у надрах наших міст хробаччя руйначів –
як виразки, які чужі твоїй красі, –
на пунктах при дротах і на високих вежах
пантрують на свіжак і думають, над чим
свою простерти тінь і чим тебе дістати –
яким кінцем за що, спираючись на чин, –
кадрили копачів, за ними – смерть і тлінь, –
в бахілах й капшуках вони стають до страти
і розтинають час між дисками хвилин.