«Блюз над ставком біля «Праги»...»

Юрій Буряк

Блюз над ставком біля «Праги» –

там, де зоря падуча на сяйві од саксофону,

де лебеді замерзали, коли плесо бралося кригою,

де гойдалися над деревами і павільйонами ваги,

над обрисами коханок,

і плетивом стежок у Голосієві любителів марафону,

над Іоанном Сочавським і майбутньою книгою передранок,

Петре-святителю, аве!

За Сільгоспакадемією бабине літо сивоволосе

з барбарисом і озером, там небо врівень з чернечою,

ще святковою і сіротканною, одяганкою праведних мучеників молебнів

тремтіло в унісон із тим повітрям, яке пасмами заплелося

після Пречистої перед появою нечисті,

у вертепі

лет павутиння над плесом,

тисячі тих сяйвинок, що темрява їх поглине,

тріпочучи попід лісом, листком затуляючись фіговим,

що його відтуляння було б неабияким чудом з чудес,

якби не являвсь до того

палац ув іншому місті й святого в обіймах у балерини,

уздріли, який ставав схожим тепер на Фігаро

молодого:

так говорив благодійник

Заратустрою-медіумом, визнати

першість його – законом

стало поволі, й подосі ще тремтять гілки того дерева,

з яких зривався і, ніч прорвавши, лічив години

сподіваних і всеможних,

заради яких і пройшов з калаталом крізь перепони,

із плоттю мерзотною й нервами,

я, подорожній.