«Цілий некрополь розстріляних...»
Юрій Буряк
Цілий некрополь розстріляних
шукачів української долі,
хороми Єлизавети,
облуплена й вилиняла
Башта Мазепи;
вид на Дніпро з Могили Аскольда –
туди, де зі степу
на Київ ішли подорожні й апологети
з римованими апологіями,
візіями утопій
національного порятунку, прожектами
від можа й до можа Великої України,
якої не видно вже й за Порогами,
якої більше уже в Європі
Західній чи в American
State, де слід загубився Галини.
Дачник ірпінського пралісу
заліковує травми дорожні,
в австрійських червоних крагах…
є піч і папір – реалізуй
мрії з респектом,
кружляючи передмістям вулиць порожніх,
крутись, щоб не вмерти
або померти, як хлопець, облитий бензином, на вулицях Праги.
Київ Некрасова, Бердника,
Параджанова, Горської, Дзюби
і Гелія Снегірьова…
з новітньою естетикою…
Ліна Костенко…
й ті, що стирчать з гебістської дупи,
сексоти із ДНК,
ніяк не поєднуваним тоді з vita nuova,
з дисиденством й іншими віяннями,
перших в’язнів сумління,
що й без вербального обладунку, на мигах лиш
артикулювали поезію, телепати,
ногою на річці між поколіннями
торкали кригу, творці опіній;
кисню брак, але – дихали ж,
кляп у рота – і всі тобі теледебати,
риторе з Лівого берега…
підторговують блазні у храмах,
над гробом плачі в ескізах…
вже теслі шукають дерево
й цвяхи залізні,
які для них, прямодушних, є лише крамом,
і цілі в нас різні,
бо на Голгофі Спаситель зіткнувся з іудо… а ми – з марксизмом
наших совкових неляканих
костоламів і головорізів:
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
у музи в трусах батарейка сіла,
з пафосом барабанним
псевдоінтернаціональними рахунками
яйце до яйця кубатуриться, й за мотивом сім сорок
йде наближення реквієму
і проступають літери: Anno…
тисяча дев’ятсот… Amen –
Amen… Amen… Amen… Amen…
день, коли креозот з креативом
злучаться… перед поразкою
раптом гальма вві сні заскрегочуть –
і в джинсах a la flamingo
сяде як Саскія,
ну, на коліна
не до Рембрандта, а звісно до кого схоче,
летюча Галина,
що з неба могла одна лиш світлом сюди пробитись.