«В будинку Лібермана за каміном,...»
Юрій Буряк
В будинку Лібермана за каміном,
де завжди двері від балкона
були прочинені на вул. Орджонікідзе,
де Рух зароджувався і чергою пройшли колони тих,
чиї обличчя краще видно під прицілом карабіна,
де зграя самураїв берегла від бліх,
либонь, саму Вітчизну,
вогнем уявним Агні керамічний мов кулаком гатив –
і вихлюпнувсь вогонь цей на майдани
з розмов під образом Енея,
де час бродив, як у міхах вино Тавриди,
і шумовиння хмелю збивало бронзових пігмеїв з ніг;
здавалося, народ повстане, і на повалених бовванах
той, хто сьогодні переміг,
хто вийшов першим на кориду,
той від корита відірве нездар і скине шкарбунів…
От Вітя Єлень прапором прикрасив
портал ЦК – жовто-блакитним…
хто пильним був і не втрачав ніде й ніколи
постави носа згідно з напрямком, якого вітер мав,
та у герої з перших лав ішли, бувало, й мартопляси –
Лук’янівка на них чекала чи тюрма
деінде, з комсомолом
вони не розставались, і, що скоро стане явним, недарма:
у «Склянці» і в туалеті ім., скажімо,
вождя і вчителя народів
дебатувалися усі «прихватки» влади,
ГКЧП і танки, можливості при цій нагоді йти
ще далі, може скластись, навіть –
до повалення режиму,
розгону посадовців, бо нема ж мети,
ні пролетаріату,
є тільки гроші партії і доступ до цих грошей через пости.
Розстрілюють подружжя Чаушеску,
Варшавський Договір шматують;
буржуї знов на конях і нові квадриги
ламають межі табірні й гробами по буржуях від
пермських ям несуть героїв справжніх,
римським жестом
показуючи (що навіть важко уявить)
під вікнами хурдиги,
під стінами ГБ… такий трагі-комуністичний
поворот новин;
вже розтягли на бруси половину
броньованого постаменту,
й квітневі тези валяться униз гранітом
на ґав міських цікавих, і філерів, які моменту ждуть,
щоб тих, на кого знагла впала самостійна Україна, –
хай хвилі бунту мас лише спадуть! –
розмазати по плитах
чи вкинути у табори і в безпросвітну, як тайга, нужду;
на ядерного статусу руїнах
уламками авіаносця
частина бомби відкололась і торпеда
пішла гуляти далі широчиною в одній шостій до
нових країн на мапі світу, де Закланна Безневинна
вже пробувала завести новий мотор,
і знов до ортопеда
потрапляла, як балерина, яку взяли у спаринг на дзюдо.
І навіть Йосип буде на Тараса
дрочити – діжку океаном
котити з містечковим антуражем,
не тих згадавши, не рекрута, солдата з Кос-Арала – на
тенета склеротичні впавши жертвою маразму,
вкладе у вірш про незалежність стільки зла
(з імперським гейби ражем),
що справді враження таке, що перед тим йому котрась і не дала;
втім, з ким не буває, і це не є причина,
щоб геній став у нас non grata –
було багато і person, і страхопудів,
що в незалежність, неначе в партію, вступали ради благ
з Тарасом нашим на знаменах, та що пекучіш, ніж перчина,
обпалить піднебіння і не дасть тепла,
як і Ісус Іуді,
коли останній зважився, терзаючись, на інший знак.