І ти мов дщерь єрусалимська...

Юрій Буряк

1

І ти, мов дщерь єрусалимська,

була нікчемна в голизні,

коли тебе розгледів зблизька,

одначе, суджену мені,

обмив із тебе кров, накинув

одежі полу й намастив

2

олією, як половину,

яку до скону мав нести.

Підперезав тебе вісоном

й сказав: “рости!”, немов зерну,

й позаокруглювалися грона

грудей твоїх, тебе одну,

3

коли дійшла ти вроди, бачив

на ложі, вже й не пам’ятав,

з яких постала ти болячок,

яка мене вела мета.

І ти зробилася велика,

невкрита щойно і нага,

4

і проміняла чоловіка

на блуд, блудлива пустельга

і запопалась блудувати,

не торгувати плоттю, ні –

голодним найманцям-солдатам

лизати персні насувні,

5

напівскаліченим – байдуже!

Мої прикраси ти взяла,

мерзенна, як солдатський нужник,

і заголялась догола.

Кому давала – неважливо:

зі злота й срібла, із оздоб

6

моїх дарунків наробила

собі бовванів і подоб.

Олію, ладан, хліб із медом –

все віддала смердючим псам

і подалася за вертепом

і блудодійством у бедлам.

7

І перехожий кожен бачив,

як ти помножувала їх,

як розставляла ноги, клячо,

мерзот не бачачи своїх,

не мужа, а чужих приймала.

Це ж треба серце так втомить!

8

Яке ж бо серце бути мало

в перелюбки, щоб так у сіть

ловити жертви для розпусти

гидких бовванів і ссавців;

од них змерзенніла і густо

покрилась пріллю на лиці

9

краса твоя, розквітла врода,

усе звелося геть на пси –

Содом, сестра твоя, скорбото,

і Самарія без коси,

також сестра, в якій гординя

дурна намножила гидот.

10

Але й вони – всього лиш тіні

твоїх, змерзенніла, “чеснот”.

Так само Бог з тобою вчинить,

як ти, зневаживши союз,

достойний жінки і мужчини

священних уз!