Сповідь

Юрій Буряк

Господи, раб Твій, сповідаюся

і сподіваюся на милість Твою.

Грішний всіма гріхами, недосконалий Черв

з усіма тельбухами й потрохами,

найжертовніша серед жертв

од малечку і донині несу у собі гординю,

марнославний, зарозумілий –

пробач мені, Господи, Господи Всемилостивий!

Каюся, але не караюся і не мучусь,

не спроможний здолати в собі неминучу

Твою передвизначеність на землі, яку ти поділив на вітчизни,

багатьох Своїх вірних розподіливши –

різномовних, малих, упосліджених,

геть нікчемних і рівновеликих.

Каюся в тому, що я нео(б)тесаний і брутальний,

що мене не доопрацювали ані Тесла, ані Тоталітарній

як належало б теслям, що знайомі Тобі,

адже Мати Твоя була жінкою тесляра,

каюсь, Господи, у твоєму стаді я – останній баран,

бо не зміг відокремити від полови зерен

і вінця не здобув, хоч усе життя продирався крізь терен,

у тернах провів півжиття – до вжиття радикальних заходів:

ізоляції і відлучення, ігнорації і розлучення,

повного анулювання суті свого кохання

до земних істот, до жіночих форм і пустот,

до даремного заповняння їх великими смислами,

нетрями Сенсу, серфінгістом на хвилерізах сексу

чи слаломіста глибинним підтекстом

Я не досяг ні глибин, ні вершин, АЗ ГРІШНИЙ,

каюся, Господи, каюся, я згрішив.

P. S.

Священик:

Навіть каючись, старче, вигороджуєте себе.

Вам себе шкода – вас, як іграшку,

викинули на смітник. Жаль ведмежатка.

Кайтеся. Невже Вам потрібна жалість?

Викидайте все не щадячи зі своєї душі.

Ви хочете жити? Робіть, як роблять святі мужі.

Не шукайте зачіпок, не хапайтеся за соломинку.

Ви далеко ще не потопельник. Залиште цю жінку

з її гріхами. Покладіться на волю Бога.

Не муруйте нових будівель і не зводьте мурів,

не шукайте ходів, одпустіть як віжки

відпускає вершник. Нехай Вас поводить трішки…

Не тишком-нишком,

а на повен голос кажіть:

– Все у волі Твоїй, Всевишній!

І все повернеться на круги своя.