Мальтійський орден

Юрій Буряк

1

Таємні знаки і хрести,

мальтійські ордени таємні,

в які врости,

як у від’ємні

набряклі стулки, і вгорі

почути горлиць о порі

2

весняних шлюбів у гаях,

рознятих чересел по краях

човна й поводитись як раб

чи як співець нордичних драп

найнижчим тембром горловим

і м’язів звихом голови

3

і доторкатися замка

грат озолочених і рам

зі щільниками у віках,

ввійти в єрусалимський храм,

дістати кельму і цемент,

тебе змішати і мене,

4

у єресь впасти, як в есбат,

в таїни ковена, до хрусту

в хребті зірватися безбаш

у клятву на крові й розпусту

і хворим бути 20 літ

на вроду, від якої світ

5

і світло з храму наплива

на ноги здійняті й слова

до голубиць на плечах, стіп,

які злітали стільки діб

й перелітали на гілля

едемське древа-короля

6

стовпами променів, глибінь

була доступна й височінь,

всі отвори твого єства,

боготворив тебе усю,

понад усе чекав різдва,

як Йосиф первістка Ісу.

7

Та зачинився раптом храм.

Мальтійський хрест і повитиця

і проіржавіла гора

з граалю гранями, де птиця

не та, що з тембром горловим

для вуст і рук порских ловитв,

а як сукровиця рептилії

8

із пазура дияволиці

драглі, мертвотний холодець…

а птиці? Жертви гаруспіцій…

Ти молода, а я отець,

древніший за Сусанни старців

і, гейби у притворі, в рамцях;

9

лишень ставай, поклони бий,

і розенкрейцер молодий,

до того ж з вишколом афганця,

головоріза і засланця

тебе а-бе вряди-годи.

Яка диявольська мутація!

10

Ти вся в мені, так само теж

і я в тобі, ти вийшла з меж.

Шотландський орден на горі

звів храм колись, де о порі

вечірній горлиці сидять

і в яслах де лежить дитя.

11

Я жду тебе, Маріє, там.

Вернися в храм.