За Фрейдом

Юрій Буряк

1

Я звузив греблю і русло,

минуло 16 літ,

а це було

ще до землі,

яку пробив метеорит,

коли і ти була як ритм,

2

що засмоктав мене, затис,

як плід у зелені, як тис

червоноягідний, і губ

твоїх Ай-Петрі і Мангуп,

і видих рику із тіснин,

коли дала мені ті сни,

3

перверзій шал і їх потік,

стовпи твоїх крилатих ніг,

лише тебе одну хотів,

лише тебе одну беріг,

із лебединим лібідо

моя “дочка”, моя бідо,

4

мій лібідозний Лебедин,

жорстоко ніжний, мов Петро,

ватаг кривавої орди,

коли Мазепу за Дніпром

ущент розбив, головоріз,

та це лише перверзій зріз,

5

зв’язок жорстокості із тим,

що ніс під серцем Лебедин,

що обернулось на симптом,

несло на греблю кумельгом,

зривало дах і в інший світ

знесло за течією літ.

6

І от тепер од від і до

держу одвіт за лібідо,

і гуси-лебеді ячать,

на Лебедин за клином клин,

шукаю клин, мочу печать

за лібідозний Лебедин,

7

за ночі шалу і вогнів

і за мигдалини сосців,

за рот прикушений, за ритм,

який урвав метеорит,

на Лебедин і на Дніпро

табу наклавши і тавро

8

перверзій, невротичних дій,

на радощі для душ і тіл;

у прилад бачення нічного

подобу видно восьминога

і миротворчий скоростріл

б’є у мішень моїх надій,

9

паплюжить все, що лібідо

багато років од і до

орало в напрямку води,

щоб відродити Лебедин.

Пусте. Тепер якийсь мудон

мурує інший Лібідон

10

на рештках тверді і краси

на згарищі із головешок,

а ти, Дніпра дірява вершо,

у Бога милості проси –

нехай пробачить за літа,

коли була ти молода,

11

коли літала од і до,

непрошунтована ундо,

лебідки тінь з Лебедина,

для лібідо мого одна.

P. S.

У День Святого Духа це

писав, ховаючи лице,

перверзій раб і лібідо,

якраз тоді ввійшло АТО

у гостру фазу.

Та не зразу.