На летовищі

Юрій Буряк

Злітаючи з Києва в Бен-Гуріон,

скидаючи пагорби й іконостаси,

тебе відіславши назавжди в полон,

я визначив сам для майбутнього таксу.

Була б неспівмірною плата за те,

що в нашім житті на землі відбулося;

волосся посивіло нам золоте,

і нам зупинити себе не вдалося.

У Храмі Господнього Гробу я був

і черепом власним торкався Голготи,

в готельному номері, як у гробу,

тобою ще марив. Та марно. І доти,

допоки скидав я зі стін образи,

церквами проходячи Єрусалима,

в турбінах ще плавились рештки краси

твоєї. Вона була неопалима.

Тут Брат мій Найкращий проходив. Отут

його із хрестом батогами стьобали,

а тут, на узмор’ї, у цьому порту

я бачив, як хмари тобою ставали

і як відпливали вони вдалину

над давні твердині моєї уяви,

саму тебе бачив я скрізь, сам-одну,

як скелю над морем й над скелею – Яффу.

Це сталось не там, де некрополь згори,

біліючи, всіх під гребінку рівняє,

це там, де Шехіна, як Друг говорив,

де іншого вибору просто немає.

І там я стояв під Стіною Плачу

і в Нього просив, щоб тебе повернути,

ще вірячи в те, що мене Він почув,

що можна тебе ще відмити від бруду.

Бен-Гуріон, 3. 06. 14