Поет і жінка

Юрій Буряк

(сповідь)

1

Повір, усе було б не так,

а як бува в найвищих сферах,

але була вона, відтак

вона шукала кавалера,

і він, поет і одинак,

купивсь, холера.

2

Вона була йому рівня,

з того ж коліна,

йому казала: Ти – рідня.

І з кармазину

вдягала сукню на свята,

а ще сап’янці

3

і він казав їй: Ти – свята!

бува, по п’янці,

і бачив, як її краса

на інших діє

і як вона дає вівса

і молодіє,

4

вівса дає тим жеребцям,

з якими ходить,

його ж вважає за отця

й за носа водить,

сама ж, мов цяця, гоп-ця-ця! –

на стрижні моди.

5

Повір, усе було б не так,

вона при нім була мов зеро,

та виглядала на п’ятак –

не як Венера

нехай, лише Ликера як,

та з неї вилупивсь хижак,

ну, не пантера

6

і, звісно, не мегера, так –

того й того потроху,

а він, поет і одинак,

читав їй вірші, неборак, –

мов дріб з гороху,

відскакували геть слова

і якнайдалі,

від них боліла голова

і тиснули сандалі.

7

Вона Ликерою була,

а він, караючись на Кос-Аралі,

зі слова гартував булат

і для баталій

в майбутнє слав

всіма доступними словами,

де поруч Біблії був мат

москальський, Господи, свят-свят!

Його слова, як шах і мат

розбити мали каземат

8

імперії, коли на неї

дивився він – на груди й зад,

на личко ніжне яснозоре,

не батько в ньому й не абат

над почуттями брали гору –

він задля неї й целібат

порушити був годен. Боже,

9

але вона була молодша,

стократ за всіх йому солодша,

і визрівав уже розклад

з ролями іншими, стократ

страшнішими за бунт в імперії,

в якій він був лише солдат,

гарматне м’ясо, падла шмат

і для Ликерії.