Прощальне

Юрій Буряк

N-li

1

Тут, де фауна й флора

мало схожі на наші,

тут, де ти відучора

причастився до Чаші

Гір і Неба, твій статус,

місце народження й дата,

2

й вік вже не мають значення,

як і те, до якого народу

належиш, твоє світобачення

визначається заходу й сходу

сонця зафіксованим станом,

кутом зору, поворотом ока

й тим, наскільки душа глибока.

3

Душу тут не перелицюєш,

не обкладеш білим туфом

і не побажаєш всує

продиктоване Духом,

не припадеш до Стіни Плачу,

кажучи: “Боже, за все плачу!”

4

Тут розумієш народу крихкість,

душу чужу – як свою,

тут ти свій і в пустелі дикій,

вихоплений з вогню

зрад, нелюбові, всього попрання,

тут душа твоя на екрані

5

переходить останній скан,

тут відчуваєш свою невічність,

неперебутній стан

прийдешньої тлінності перед безсмертям,

усі побажання твої комічні

на Бога космічних твердях.

6

Тут, сягаючи висоти,

ну, не Бога, а вільного духу,

розумієш: мені не потрібна ти

з напрямком твого руху

відцентрового, де – не я,

ти не потрібна мені не моя.

7

З мотлохом нашим,

з марнот марнотою,

з музикою неживою,

з голосом ніжним,

ніжнішим од фальшу,

з перцем без фаршу

і з брехонь маршем –

цього не потрібно

мені, Наташо.

8

Нехай залишаються наші речі,

які застигли у тому стані,

в якому залишила їх до втечі

нас від нас наша Доля. Камінь

тепер на душі моїй. Тронний.

Не піднімальний, багатотонний

9

кладу в підмурівок під Стіну Плачу.

Тебе за гроші не повернути

й за те, чого тобі не пробачу.

За склом твій образ (не чистим, гутним)

на вранішній вулиці Єрусалима

як попіл на купину неопалиму

10

сіється, сіється і зникає…

Стає безобрисним і каламутним.

30. 05, /2. 06, Єрусалим