На теми “одкровення”

Юрій Буряк

1

І снилась мені

одна з дивовиж,

що ти на багряному

звірі сидиш,

що ти не одна,

і снились мені

блюзнірських імен письмена.

2

Що ти на багряному

звірі сидиш,

що ти в багряниці

й порфирі… сюди

потрапила звідки?

невже нізвідкіль?

І я серед свідків

блюзнірських, і ціль

3

мені зрозуміла,

і замисел теж,

мерзотами тіла

дістала мене ж…

Як та, що впилася від крові святих,

в якої багряні обличчя і сміх.

4

І я збагрянів

і на крок відступив –

обличям в обличчя привидівсь мені

багряний упир:

відтепер

ловлю я тебе

у дзеркалах лишень.

Вночі і удень. Ти іудень, я пень.

5

Чи зловлю, чи знайду?

Сім гір, сім голів – сидить жінка на них.

Тебе впізнаю молоду

і бачу тебе між старих

блудниць з черепашачим поглядом, ти

ладнаєш корзини і палиш мости,

6

з купцями торгуєш,

з моїм візаві

розпусти вином бенкетуєш,

на звірі багряному звір –

не тайна, не книга життя, не кохана…

жона чужоложна такого ж боввана,

7

як звір, на якому сидиш,

прикрашена золотом, перлами, келех

твій нечисті повний, мерзотної мзди,

і млин твого рота щось меле і меле.

А понад безодні і понад мости

сім ангельських сурм починають рости…

8

покликані, вибрані, вірні часам,

коли ти належала тим небесам,

де тайна не звіра, а тайна душі

людської, дівочої, не палаші,

не гострі сокири, не зрада і блуд,

а інші закони, інакший статут,

9

де муз не гвалтує недоумок, де

обличчя в обличчя, ясне й молоде,

і дух не відтінює в люстрах мерзот,

і тайною жінки якийсь ідіот

не бавиться, наче б то забавка є,

що звіром багряним поволі стає,

10

щоб ангел повів мені тайну свою.

Обличчям в Обличчя до Бога стою.