2

Юрій Буряк

Той, хто збирав сі мапи, мапи неба й землі,

мапи міст і сузір’їв, що мерехтять в імлі,

на ґравюрі впізнав їх – ті, що падали в сни, –

площі, вулиці, башти, мури старовини;

ті, що стилю не мали, як не мають його

люди, що відірвались від коріння свого.

Стиль безмов’я, доносів, поліцейських шнурків,

морок вуха заклав їм, не сподобивши снів.

Чує шабля крізь мряку, реагує на свист

смертоносним булатом з мап сузір’їв і міст,

на шляху того свисту зброю ставить свою,

безпомильно вгадає з мряки напрям шаблюк.

Час тече просто з нього (і крізь мене тече),

семисмислених значень семисвічне плече.

Я лечу в його тіні, смисловий семерик

жидіади лягає і на мій материк.

Яйця дятла змивають порох вічного сну,

зими дотла згоряють, крик його – на весну.

Чи недарма я бачу знов Царгород вві сні,

вірю вірою наче, що чужа є мені,

у сідлі, де сиджу я, чи повис на гаку,

інший образ мій, джуро, б’є мене у щоку,

ляпас той над Боспором, Кафу ранить той звук

над галерами хором, над кайданами з рук.

Слово – голод, що має силу різну, однак

грає грецький годинник то тропар, то кондак.