7

Юрій Буряк

Те, що наше минуле обертається в нас –

корабля в океані затонулий каркас;

карби зіткнень з минулим, час мов краб у норі,

дії наші і вчинки – як в іржі якорі.

Світ – це келія, там, де в манускриптах стрічки

чорні час позначають, де урвала рядки

смерть предтеч, попередніх з черги всіх поколінь,

і щодалі грубіший манускрипт, коли тінь

відлітала чергова в ирій чи в небуття,

кров і плоть свою збувши, як герой житія.

З ним ішли ми по світу; крок, один лиш, заміс,

Божий хліб, що горенив од диявола сліз.

Він, що завжди тримався на один лише крок

позад мене, натиснув тільки раз на гачок.