4

Юрій Буряк

Шмаття його на тернах, клапті на колючках,

де продиравсь натемну, де на вітрах чекав

з’яви імен в обламі, втратою голосних,

стать йому замінили, згнив йому голосник;

перевертавсь на сходах, падаючи на дно,

числа з дієсловами в Логосі заодно.

Мова як слід на глині закам’янілих літ,

мова – порожні храми, віра як сталактит;

прихисток у розсіянь вогнищах, попіл царств,

глухонімі нащадки, віри печерний карст.

Форми, в яких пергамент, лиш доторкнися – прах,

те, що язик і мозок, писано по зубах

збірниками законів, безвість не перейти –

пустка мови ламає всі кордони й мости;

щезнень напередодні вийстя з брами буття,

вищих верств позбавляє Бог, в яких опертя.

Опускають зумисне, з кого приклад беруть,

кожне слово як тризна і замутнена суть.