6
Юрій Буряк
Поміж мною і нею – член, як Гоголя ніс –
імплантантом на шрамі, що пожертвував біс.
Вірші знову приходять, як весна чи зима,
та найкращого вірша все немає й нема.
Я старію щоразу, коли в Кракові б’є
на дзвіниці романській час, що іншим стає,
коли Вавеля обрис провіщає зорю,
кину в топку вугілля, кольори повторю.
Вічна молодість батька: Вавель, Краків нічний,
крижаною горою – час і пам’ять у ній.
Наша пам’ять плавуча, страх, занурений в час
як у воду, горою що проходить крізь нас.