2. Проміння псалмів

Юрій Буряк

І злетів ти, як прах із долоні Господньої

Чи як листя із лісу, що відбилося в дзеркалі вод,

І летиш над хатами, над очеретяним дахом,

І в пустку западаєш із чорної хмари,

Де стоїть та хатина й казальниця біля вікна,

Яке хмари в перетин січуть, і похмурий пейзаж

Із горою зазирає за скло, в амальгаму –

Там до сповіді кличуть і на сповідь чекають,

До нагірної проповіді навиклі

Над горою лелеки кружляють,

А на схилі дерева ростуть і впираються в берег.

І така перспектива, що видно ліси і за ними поля,

У глибинах тих пущ севруки промишляють

І одлюдник ногами стоїть на повітрі.

І коли ти побачиш оте і злякаєшся раптом,

І вдасися до втечі, коли вийдеш на шлях

І повітря вдихнеш, як спасіння,

То збагнеш: ти дарма так злякався,

Треба знов повернутися в ліс

І шукати там хижу з відлюдником,

Що стоїть над повітрям, обличчям на покуть.

Ти хотів там священиком стати,

Де орли степові і небачених розмірів круки

Над землею летять, й дирижаблі чи аеростати

Мимохіть підіймають до себе твої молитовно піднесені руки,

І я чую молитву, яка западає у хмари.

В полотняній одежі і ти вже подався в мольфари,

Обминаєш кути, не торкаєшся тем обопільно

Двогострих, твою руку відтінює шкіра

Теляча, а з-за коміру зблискує хрестик натільний

І крізь чотки з бурштину в майбутнє просилена віра.

Там колоди побачиш, пліткарок-сорок з живоплотом

І з етюдником бевзя, що стане колись живоглотом

І ковтатиме, наче факір, що видінням постав з панорами,

Плоть живу в жабуринні, вино й шашлики з шампурами.

В цвіркунове сюрчання відкинешся, в амбру щириці,

І проміння псалмів, наче з пальців, зіскочить на сріберні спиці,

На обличчях сухих із обтягнутих шкірою вилиць

І зі зморщок прядильниць землею засипаних вулиць

Над ізворами часу, бажаннями світячись там,

По-дитячому подив являючи світу

Й стародавнім, поглянь-но, містам,

Йде трава астрагал там уріст, богородичне зілля,

До глибин протоміст проникаючи, аж у Трипілля,

Мов Сама Богоматір, Котрою наповнено вітер,

Той, що простори брижить з небес і з води в доокілля.

І з папером на розпал, покраяним тут вечорами,

Понад шибою в патині днів, що минули без тебе,

З клаптем неба

І з пусткою, що розверзається в комин,

Де узимку душа завиває без господаря дому.

Ця молитва за тебе, Сіячу, хто сіяв із зернами час…

Ця молитва за нього, що зерна звитяги посіяв

І з долоні Господньої прахом розвіявся в нас,

Хоч себе сам не зміг захистити.