3. Вербна неділя

Юрій Буряк

Вчора, піднімаючись по Гончара,

Я набрав твій номер і не почув звичного Полонезу,

Натомість впевнений голос жіночий повідомив,

Що абонент, себто ти, тимчасово перебуває в зоні

Недосяжності: порадив зателефонувати пізніше.

Вчора був день твого народження,

І я привітав тебе мовчки, бо минуло вже півтора року,

Як ти помер. Я чув, як зраділа твоя душа

У холодному Всесвіті і бачив, як замерехтіла вечірня зірка.

Сьогодні вранці я дослухався до тиші

І ловив голоси моїх друзів, котрі приєднались до тебе.

Я Олега згадав, композитора, снайпера слуху,

Його майже бас, в якому ніжність і мужність злились воєдино.

Михайла, з котрим Лорка і Сен Жон-Перс зазвучали по-українськи.

Віктора, найвидатнішого поета ХХ століття, але про це ще

Ніхто не знає, його ще не канонізовано.

Другий Михайло сьогодні жестикулював,

Я помітив, який у нього великий вказівний палець –

Мов крізь фотооб’єктив, він затуляв мені око

І заважав дивитись і слухати про французів (їхню експансію),

Про «подлий» народ український (самі саможери і канібали),

Про євреїв, котрі звеличили нашу літературу,

І про сумнівну належність декого з геніїв до єврейства

(Усупереч думці усталеній). Сьогодні Вербна Неділя –

А пісня не схожа ні на акафіст, ні на молитву.

Перед очима – широке вікно тролейбуса на виході із

Покровського монастиря, жінки у плащах і хустках,

Зав’язаних під підборіддям, з целофановими букетами,

З вогниками в поліетиленових чашах і вербовим гіллям

Із китицями. Починається Хресний Тиждень.

І для мене, й для тебе, для вас, і для тих, кому за 80,

В кого не буде завтра і хто все ж таки сподівається на спасіння.