6. Великдень у часі

Юрій Буряк

День великодній блюзнить і дощить,

Нагадуючи то дорогу

З розвилкою, відкриту Богу,

То іншу мить –

З вершини Шеделя

Відкриту перспективу

І проти серця тятиву напнуту,

І хори Веделя

Співають на Подолі

У церкві, де на хорах тінь стоїть

Хориста

Поспіль декілька століть.

(Хориста. Не Христа).

Поволі

Осанну Божій Матері співають,

А потім басом проповідь звучить,

І по Всеношній – Синові акафіст

Гойдає свічку з вогником, як віть.

Він цілий тиждень мучився, щороку

В Седмицю все повторюється, так

Нібито Він все переживає спочатку,

І цикл Його страждань кладе печатку

На кожен день, і всі вони сумарно

Насамкінець стають одним великим днем.

Його страждання,

Його – в тобі. Один із них…

Тих днів хвилює більше

Ніж (святотатна думка) біблійний прототип.

Був чоловік і був у нього син.

Син виріс. Він залишився один.

Що син ставав дорослішим,

То краще бачив, ким насправді батько є.

А батько був останнім з бідаків,

І, змушений вдавати божевільця,

Лиш іноді знаходив обличчя себе справжнього, своє.

А в день той він чи плакав, чи молився

(Сумнівно це: у розквіті Совок

Тоді якраз дійшов свойого сказу

І боголюбців нищили «заразу»),

На бібліях тоді ще не клялися,

На Совках оживав уже ставок.

Його «молитву» чули за стіною.

Отець молився, щоб почув Синок.

А Дух його витав над головою,

Як сокіл чи осколок тих думок,

Що їх він і забрав туди, з собою,

Коли на ньому Всесвіт зашморгнувсь,

Коли він смиконувся й розігнувсь –

Й полинула до Бога, мов осанна,

Його «молитва», дика й препогана.

Бо хто тоді молитися учив?

Та краще він мовчав би, ніж корчі

І хрип, і далечінь туманна

З долиною… де він знайшов спочин.

І другий день. Вже згадуваний Шедель,

Гвинтоподібні сходи у дзвіниці.

Він і Вона, і Син із ними, ниці

Думки його, коли вона йому

Сказала, що в ногах відчула тьму

Тих ніг, які ішли на оглядовий

Майданчик поспіль декілька століть…

Що ноги їй тремтять і в них шумить

Від спогадів та сатанинська сіть,

Тенета великодньої прояви

І звідтам проявляється диявол,

І далеч оглядового в заслоні

Дощів, яких у той день не було,

Печери, де над мирром сохне зло,

І Блудний син при Батьковому лоні…

І недоречність висоти в тім зорі,

І ти в нім – претендент на лепрозорій,

І лепра великодності в душі

(Поки що)… перед тим, як динаміт

Зруйнує в ній уражені місця,

І Набережна підкладе граніт,

І лихоманку охолодить лід

Останніх слів…

для Духа. Задля Сина і Отця.