1

Юрій Буряк

Лагідним кошеням тремтячим,

підкинутим на майданчик,

ти ввійшла у наше життя

зі своїм характером не котячим –

спочатку муркітливий стрибучий м’ячик,

а потім рідна, немов дитя

з характером недитячим.

Вистрибувала з вікна 4-го поверху,

екстремальний нявчик,

з кватирки кухні перестрибувала на балкон,

а ввечері вичікувала терпляче,

коли повлягаємось ми,

й лягала на серце щемляче,

на ногу забиту, й поглядом сфінкса

дивилась на те, що трапляється між людьми –

чим займаються люди,

коли дуже кохають,

а вранці вистрибувала на вікна

і обсервувала небо безкрає

зі стрижами, воронами й горобцями,

ротом клацаючи мінітигриці,

бавилася іграшками,

спостерігала за рибами в казанку

і хотіла кота, Золотого Котяру,

який попідвіконням оббризкав кущі щириці.

Й так із року в рік і від року й до року

снилося, як летиш із 4-го світлопотоку

чи падаєш на підлогу

і тебе б’є хтось чоботом по голові,

як твоє лібідо кошенятами марить.

Відлітали стрижі на південь і пролітали хмари.

Риб з акваріуму скидали в бідон

і відносили на Дніпро.

Понад 10 років сиділа ти у вікні,

у прогоні відчиненої кватирки,

й навіть тоді коли світла

вечірнього вже не вмикали,

тінь твоя, Муро, вогненною грудкою

з вікна до землі вогняним вертикалом

позначала падіння зірок…