3

Юрій Буряк

Коли ввечері я приходив,

ти вибігали з кімнати

у коридор, роззявляла пащу,

позіхаючи і витягуючи лапи.

Пригадую, як восени

тебе довелося шукати

в усіх прилеглих будинках

і як я тебе знайшов

у підвальнім віконці…

Як вона плакала

й не хотіла іти до хати,

поки я тебе не знайду,

як одного разу ти врятувала

мені життя: я затримався допізна

в редакції, а вона поїхала

до батьків, повернувся вночі

додому і поставив на плитку чайник,

потім сів у крісло й заснув,

вода загасила газ, який почав

розповзатися по квартирі,

всі вікна й двері було зачинено

і ти мене, очманілого, почала

будити, дряпаючи за чоло.

Муро, якби тебе не було,

і мене сьогодні вже не було б на світі.

Наші обдряпані крісло й диван

розкладний були місцями

твоїх ритуалів, скількох кошенят,

Муро, не народила ти

через те що зв’язалася з нами,

хоч ми й твої старші брати.