15

Юрій Буряк

Вранці

на Тель-Авів

у “хюндаї”

по-єрусалимськи

(хюндайоподібні трамваї),

фінікіянка

чи горянка

з Пісні Пісень,

з пересадкою

на автобус

з Машею К.

в середземноморський басейн,

над яким

вивищується

Тель-Авів

(де нащадки

Тев’є-молочника

спорудили свій

град

понад Кеваром-річкою,

якої слідів

не знайшов,

попри

те, що наплів

у канонізованих

святцях

Єзекиїл).

Тель-Авів

нагадав Батум.

Тільки розмах не той –

з мальовничими

закутками a la ретро

(Піросмані… Шагал…)

підіймається (х)ерос,

виступає ера,

видно (х)еру:

пост-Корбюз’є і пост-Мондріан

з -ізмами ХХ-го,

з ритмами індіан

і “чорним” джазом.

Американський час…

Родина негрів

грає у бадмінтон,

ось тут

символ Ізраїлю

одуд

на березі моря,

вільні пляжі…

Під провіденційним

поглядом

Маші

вимальовується

пагорб з Яффою

на видноколі –

міста, де колись

лютувала чума,

і туди ми

простуємо з Ма-

шею,

за нашою

дніпропетровською звичкою

обожнюючи

море і час,

які надають речам

особливого шарму,

коли маємо

за плечима

Боспор і Кафу

і цілий уламок

християнського міту,

що покрив

Україну.

Отже, з моря,

морським узбережжям

входимо в Яффу.