Anima sola

Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)

“І тоді не на вогняній круговерті привітного сонця, не в тлустій поверхні землі а чи моря, тоді лишень у непорушній чаші гармонії спочиває Бог, сфера, куля, що торжествує в цілковитій самотності”.

Емпедокл

Вишукана усамітненість,

Щойно натхнення з’являється звідкись,

На крилах злітаю нечуваних досі співзвуч,

Вам не збагнути цих нот,

Нечутний “ульот”.

Мелодії дивної варварська

Дикість, могуть

Здіймає на ноті в своєму польоті,

Вам нота й не снилась така,

Учора я ваші акорди відкинув,

Он попіл – ті звуки лежать,

А я, я конаю в сльозах світанкових,

Цілую померлих, мовчать.

Вітри верхові – моя втіха,

Нічна гіркота – мій солодкий напій,

Любов моя – блиск метеорів,

Осіннього листя борвій.

А я височію у долі долині

І косами бавлюсь Менад,

Волію, щоб три Евменіди чинили

Свій суд невмолимий без вад.

Бо шквалом співзвуч я лечу у вогні,

Бога радує полум’я кров,

І я бережу кров життя!

О Самотносте, о Самотносте,

Ти дарунок вогненний навік,

Зметнеш із раю в пекло й знов назад,

Твій келих п’є лиш Богочоловік!

Тому що я дивак і дикий

І я не їм людського й крихти,

Мій дім – це вихор, що лякає вас,

Я зливу п’ю із криги.

Співзвуччя мої для вас дисгармонійні,

Сумбур, маячня, теревені

З перегуком тисяч цимбалів,

Мов усмішка сфінкса в пустелі,

Вони перевершують хори царів,

Друга скрипка – і та є сильніша за них.

Цілую карби безіменні,

Самотній і недосяжний,

Співає закон потаємний життя мого

Вівтарю безіменному славу.

В небувалім “ульоті” я здіймаюсь на ноті,

Моя музика ваш зневажає закон,

І довіку слідів моїх вам не знайти,

Я всіма сподіваннями нехтую, чуєте!

Надто гордий, щоб з вами вступати в торги,

Тож багряним вогнем я зникаю в тумані,

Ваші звуки й мої не зіллються в акорд.