Чіно [6]
Езра Паунд (переклад Юрія Буряка)
(Італія, кампанья, 1309. Шлях просто неба)
“О, я в трьох містах оспівував жінок!
Навіщо? – запитаю вас.
Тож сонце оспівати саме час!
Губи, слова – і вони вже в полоні,
Мрії, слова – і їм цього досить…
Жертвам колишніх кумирів:
Ворон і ніч, і фатальний спокусник –
Їх вже нема;
Все, що лишилося, – тільки в піснях.
Очі, мрії, губи – і ніч минула.
Я вирушаю знову в путь,
Забувши їх.
Колись між стін задушливих у вежах
Своїх вони згадають, що я намережив,
І засумують, і промовлять,
Зітхаючи: “де це наш
Чіно – несамовитий Чіно з очима, що палають,
Веселий Чіно, ніжний Чіно,
Чіно, насмішкуватий зух,
Найбільший відчайдух між волоцюг,
Що вештаються з лютнею шляхами?
Якби він знов навідався до нас!”
А дехто часом враз
Докине ще між тим:
“Чіно?! а-а, Чіно Полнезі [7].
Це ви про співака?” –
“Навідувався якось він сюди…
Потішний неборака, та…
(О, ці пройдисвіти однакові усі!)
О трубадури, сто бісів!
Пісні хоч власні він співа?”
“А що, ласкавий пане, тут він не бував?”
“Ласкавий пане!” Боже, борони!
Якщо назву я, пане мій, бодай одну із ваших таємниць,
То станете і ви таким же бідняком, як Чіно.
O Sinistro.
Я в трьох містах оспівував жінок,
Та це було до вас.
Тепер же сонце оспівати час.
…що?.. у них там переважно сірі очі…
Та це було до вас, тепер же сонце оспівати час.
“Тож утни щось, Поло Фібі [8],
На каструлі жерстяній,
Прославляй щит Зевса в небі,
Високості голубій!
Хай же сміх твій, Поло Фібі,
Мандрівцям усім дзвенить,
І його проміння в небі
Зливам бути не велить!
До гаїв щасливих сонця
Нам шляхи шукати час…”
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Я в трьох містах оспівував жінок,
Та це було до вас.
Тепер співатиму я білих птиць
У хвилях на блакиті високостей
Й розкидані по морю цьому хмари.
Примітки
6 Вочевидь, йдеться про Чіно да Пістойя (бл. 1270 – бл. 1336), італійського поета, котрий навчався разом з Данте в Болоньї.
7 Тобто – “з Болоньї”.
8 Pollo Phoibee – “Аполлон Феб”.