Поховання Сарпедона

(переклад Юрія Буряка)

Гірка скорбота серце Зевса крає.

Патрокл забрав життя у Сарпедона.

Бог волю Мойри вшанував. Одначе

Як батько він оплакує нещастя.

Менетія непереможний син,

ахейці, наче леви роз’ярілі,

беруться до загиблого і хочуть

як падло кинути до

вороняччя й псів.

Та Зевс ганьби не терпить поготів.

І з тіла сина любого ахейцям

глумитися не дозволяє він.

І ось на колісниці прибуває

на землю Феб з його наказу.

І тіло Сарпедона умикають

божисті руки і несуть до вод

і там благочестиво його миють.

Змивається і пил, й загусла кров,

правдивого героя мужній образ

ясніших рис поволі набуває.

Амброзії Феб лиє аромати

і щедро окропляє ними труп,

тоді вкриває строями Олімпу

безсмертними. Торкається грудей,

щоб затулити рану, яка зяє в них.

І тіла членам ладу надає.

Блиск шкіри. Гребінцем сяйнистим

проводить він по кучерях густих

і темних, ще не вшанованих

білястим пасемком. Як молодий атлет

спочив, або якийсь любасбрунет,

що снить жаготою тілесних втіх

і з крильми темносиніми і голубою

стрілою – мов щасливий молодий

із кола співрозмовників усіх

один із гарною побрався молодою.

Творця виконуючи волю,

Феб кличе Сон і Смерть – близнят,

до Лікії розлогої велить

перенести він тіло Сарпедона.

Мовби в обіймах батьківських і ніжних,

взяли його дбайливо Сон і Смерть,

з увагою, із сумом і любов’ю,

щоб не порушить мертвого лиця

поважний супокій, аби постави

і величі не звітрилась краса.

Тоді богам чолом лікійці били

за нечутливість вбивчу і страшну,

і мертвого царя з рук прийняли,

хоч мертвий духом, але сяяв лик

і квіти духмяніли і цвіли.

І з мармуру гробницю тут звели,

а при основі скульптури тоді

хід переможних виклали подій

героя в сяйві й славі бойовій.

1908

Примітки

Син Дія (Зевса) й Лаодамії. Сарпедон узяв участь у Троянській війні, де й був убитий Патроклом. Тоді Дій звелів Аполлонові очистити амброзією тіло своєї коханої дитини від крові й пилу. Тож очищеним його взяли братиблизнюки Скін і Сон і перенесли в Лікію, де його поховали з великими почестями.

За виданням: Константінос Кавафіс Вибрані поезії / Переклад Юрія Буряка. – К.: Українські пропілеї, 2021 р., с. 65 – 66.