Vulnerant omnes, ultima necat

(переклад Юрія Буряка)

У місті Брюгге храм стоїть, зметнулась вежа ввись,

Фламандським герцогом одним збудований колись.

Та вежа має дзигаря між сріберних оздоб,

Що час показує – спливла вже черга літ по сто.

Сказав дзигар: «Життя моє і зблякле, і жорстоке,

Йдуть близнюками дні:

І п’ятниця, й суботній день, неділя й понеділок –

Дні на один копил усі у мерехтінні стрілок;

Одна розрада гейби у часових потоках,

Що рухається уперед під Недріманним Оком:

Марнота все і тлін.

Коли ті стрілки я неквапом ледве обертаю,

Буття являється обман: всьому кінець й смеркання.

В запеклій битві за життя, висновуючи, знаю:

“Година кожна ранить, та вбиває лиш остання”».

Почув архієпископ ці слова зухвалі й в тему

Рече: «Канонам всупір це і рангові твоєму

Високому, Дзигаре мій, бо ти ж на службі наче.

Як допустити міг таке, такі думки лукаві?

Звідкіль ідея єретична, яка рівня неславі?

То, мабуть, дим густий

Накрив твій дух, знудьгований від сплячки.

Інакше-бо звістив

Господь. Години іншим змістом повнять обертання

Віднині: “Година кожна живить час, народжує – остання”».

1893

Примітки

За виданням: Константінос Кавафіс Вибрані поезії / Переклад Юрія Буряка. – К.: Українські пропілеї, 2021 р., с. 23