Ороферн

(переклад Юрія Буряка)

Ось цей, чиє лице на тетрадрахмі

вгорі так сяє, начебто всміхається

його вродливе і тонке обличчя –

є Ороферн, Аріарафа син.

Ще змалку вигнаний із Кападокії,

із отчої предивної домівки,

щоб десь на іонійській чужині

забутися й рости серед чужинців.

О незрівнянні ночі у Іонії,

де він по-грецьки без страху до краю

пізнати зміг найвищу насолоду.

У серці завжди варвар і cирієць,

але манерами й говіркою він еллін;

по-грецьки вдягнений, жасмином

напахчене духмяне його тіло

і з-поміж іонійських юнаків найкращих

він найвродливіший, краси взірець.

А згодом, коли до Кападокії

ввійшли сирійці й царем його обрали,

він розчинявся в розкошах і владі

і зазнавав щодня нової втіхи,

щоб хижо срібло й золото збирати,

й тим хизуватися і тішитись життям,

на купи дивлячись згромаджених скарбів.

А що було в країні вколо нього,

його це не обходило ніскільки

(турботами і управлінням краєм,

і всім, що діялось довкіл, не переймався).

Кападокійцями невдовзі був повалений,

до Сирії утік, там у палаці мешкав

Деметрія, не кинувши розваг й байдикування.

Одного дня, одначе, неробство це

тривале обірвали думки незвичні:

він згадав, що рід його по матері – із Антіохів,

та і по тій же бабці древній, по Стратоніці,

а отже, і корона Сирії належить і йому,

оскільки він із Селевкідів майже.

Тут ненадовго він розпусту кинув і пиятику,

й незграбно якось, мов у запамороченні,

удався до інтриг і підступів, щось намагався

вдіяти, але, зазнавши жалюгідної невдачі,

був знищений…

Напевно, запис про кінець його згубився,

а може, оминула це створіння

історія і, слушно, таких речей нікчемних

не приймати і значення не надавати їм.

Ось цей, чиє лице на тетрадрахмі –

слід молодечих літ його у славі

і поетичне світло його вроди,

така чуттєва пам’ять про юнака з Іонії,

є Ороферн, Аріарафа син.

1915

Примітки

Ороферн був сином Аріарафа ІV Кападокійського. Його матір була донькою Антіоха ІІ Великого, його бабуся, Стратоніка, була донькою Антіоха ІІ Сирійського. Користувався покровительством Деметрія Сирійського, котрий допоміг йому посісти трон Кападокії 157 р. до Р. Х. Пізніше він намагався скинути з трону свого ласкавця.

За виданням: Константінос Кавафіс Вибрані поезії / Переклад Юрія Буряка. – К.: Українські пропілеї, 2021 р., с. 100 – 101.